29 лютого 2023 року викладачі, студенти й здобувачі PhD кафедри іншомовної освіти Хмельницького національного університету прослухали гостьову лекцію «ПЕДАГОГІКА СЕРЦЯ І ДОБРА АКАДЕМІКА ІВАНА ЗЯЗЮНА» у межах серії просвітницьких вебінарів «Цвіт української педагогіки: сучасне і минуле».
Ініціатор заходу – відділ змісту і технології педагогічної освіти Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України.
Модератором лекції виступила Наталія Філіпчук, доктор педагогічних наук, провідний науковий співробітник відділу змісту і технології педагогічної освіти Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України, член Кафедри ЮНЕСКО «Неперервна професійна освіта ХХІ століття», голова первинного осередку Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка при ІПООД імені Івана Зязюна НАПН України.
Учасниками заходу виступила рекордна кількість осіб – більше 600 викладачів, студентів, магістрантів, аспірантів Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини, Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського та ін.освіти
Лекторка – Нелля Ничкало, доктор педагогічних наук, професор, дійсний член (академік) НАПН України, академік-секретар Відділення професійної освіти і освіти дорослих НАПН України, означила важливість окреслення ретроспективи життя, професійної діяльності Івана Андрійовича Зязюна, з яким пліч-о-пліч працювала багато років, здійснюючи разом інноваційні кроки у розвитку української педагогічної освіти. Важливим аспектом лекції стало окреслення прогностичності ідей академіка у контексті поступу української освіти і педагогічної науки.
Іван Андрійович Зязюн – людина легендарна. Видатний учений, професор, академік свою трудову біографію починав на комсомольській шахті Донбасу. Пізніше був наймолодшим ректором у Радянській Україні. У Полтавському педагогічному університеті й нині пам’ятають, як Зязюн свого часу порушував політичні табу й відстоював розроблену ним концепцію педагогіки добра (Зязюн І. Майбутніх академіків потрібно шукати у дитячій пісочниці. https://naps.gov.ua/ua/press/about_us/124/).
3 березня 1938 року в родині Зязюнів спалахнула доленосна зірочка Івана Андрійовича Зязюна, майбутнього українського вченого, організатора освіти, доктора філософських наук, професора, дійсного члена НАПН України.
Першим справжнім університетом життєвої мудрості і високої духовності, плекальницею моральних чеснот були сім’я і школа. Власним прикладом, «позитивною почуттєвістю» глибокошановані батьки і талановиті вчителі виховували у здібного юнака характер, повагу до свого пракоріння, спрагу до пізнання краси Людини і Праці, життєву стійкість, а звідси – життєві пріоритети і серед них – філософія Особистості Учителя.
1956-1959 рр. Іван Андрійович навчався та працював у гірночо-промисловому училищі №5 м. Свердловськ на Луганщині, у 1959-1964 рр. здобував вищу освіту на філософському факультеті Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка. Працював на кафедрах філософії Дніпропетровського сільськогосподарського інституту, Театрального інституту імені І. Карпенка-Карого, був завідувачем лабораторії творчих процесів Театру опери і балету імені Т.Г. Шевченка. Із цим вищим навчальним закладом пов’язано п’ятнадцять років плідної викладацької діяльності і стільки ж складної ректорської роботи. Без перебільшення, педагогіка 80-90- х років минулого століття була тісно пов’язана передусім з ім’ям Івана Андрійовича Зязюна.
Видатний філософ, культуролог, мистецтвознавець прагнув і досягав того, щоб навчання в Полтавському педагогічному інституті було цікавим і захоплюючим. Прагнучи бути зразком інтелігентності, глибокої культури, високих еталонів культури своїх вчителів, особистим прикладом надихав творчо обдаровану студентську молодь і викладачів, умів відшукати таланти і допомагати в їхньому зростанні.
Саме з ініціативи ректора І. Зязюна й за підтримки викладачів-ентузіастів в інституті як окремий навчальний предмет було вперше впроваджено курс про одухотворення навчального процесу – “Основи педагогічної майстерності”.
Дивовижний експеримент полтавців з перетворення провінційного інституту на елітарний (в навчальних аудиторіях дійсно панував дух креативності, людяності, радості праці) викликав інтерес педагогів Канади, Китаю, Куби, Японії, а також багатьох європейських країн – Болгарії, Німеччини, Польщі, Чехії, Франції та інших, вплинув на відкриття мережі кафедр педагогічної майстерності у вищих навчальних закладах не лише України, а й колишнього СРСР.
У 1991 – 1992 рр. Іван Андрійович став першим Міністром народної освіти у незалежній Україні. Переконання, що «життєдайні начала Добра, Любові, Істини і Краси» здатні сформувати пізнавальні запити і духовні потреби учнів. Вони спонукали Івана Андрійовича Зязюна як міністра народної освіти України ініціювати теоретико-методологічні та експериментальні дослідження за програмою «Учитель». З «легкої руки» міністра розпочалася і широкомасштабна комплексна програма «Творча обдарованість», завдяки якій стимулювалися дослідницькі пошуки учнівської і студентської молоді.
Ще одна мета Івана Андрійовича – створення в Україні академічного інституту, в якому цілісно досліджувалися проблеми педагогічної і професійно-технічної освіти. Реальному втіленню в життя цієї мети сприяли М. Фоменко (міністр народної освіти УРСР упродовж багатьох років, пізніше керівник одного зі структурних підрозділів Кабінету Міністрів України), а також М. Ярмаченко, перший Президент АПН України. Новим важливим кроком, спрямованим на розв’язання цих проблем на початку XXI ст., стало заснування у 1993 р. Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України (нині – Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих імені Івана Зязюна НАПН України). Його стратегічна мета – забезпечення системної науково-дослідної діяльності, спрямованої на теоретико-методологічне обґрунтування державної політики у професійній підготовці педагогів нової генерації та обґрунтування теоретичних і методичних засад розвитку освіти дорослих в умовах неперервної освіти – освіти впродовж життя – на основі врахування світових тенденцій, вітчизняного досвіду та перспективних потреб Української держави.
Мріяв І. Зязюн, щоб в очолюваному ним Інституті діяла спеціалізована вчена рада по захисту кандидатських і докторських дисертацій із педагогічних наук. І це також стало реальністю. Винятково важливим напрямом втілення ідей І. Зязюна можна назвати наукові дослідження колишніх аспірантів і докторантів Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, нині – відомих учених, які гідно продовжують традиції наукової школи педагогічної майстерності свого Вчителя. Серед них – дійсні члени (академіки) НАПН України Р. Гуревич, В. Луговий, О. Ляшенко, І. Прокопенко, С. Сисоєва, члени-кореспонденти НАПН України М. Козяр, Л. Лук’янова, О. Романовський, О. Спірін, Г. Троцко, а також почесний академік НАПН України О. Дубасенюк та інші відомі вчені. Нині – це яскраві представники нової когорти українських учених, які присвятили свої наукові пошуки проблемі вчителя, його педагогічній майстерності.
На всіх етапах своєї науково-педагогічної діяльності Іван Андрійович з особливою наполегливістю і послідовністю доводив на різних державних щаблях, що турбота про вчителя має бути пріоритетом у загальнодержавній політиці. Багатолітня мрія вченого про високий статус вчителя в нашій державі поєднувалася з філософською вірою в те, що педагогічна майстерність учителя стане тим потужним і водночас тонким інструментом, який відкриватиме серця дітей і батьків, зміцнюватиме любов до школи, до родини, друзів і відкриватиме дитячі таланти.
Не випадково так багато років свого життя вчений присвятив обґрунтуванню, утвердженню й реальному впровадженню концепції педагогічної майстерності. Безумовно, вона має глибоке коріння, сягаючи джерел української історії, культури, етнонаціональних традицій, мудрості нашого народу. Впродовж багатьох років Іван Андрійович відшліфовував і, можна сказати, викристалізовував теоретико-методологічні положення й нетрадиційні міждисциплінарні засади педагогічної майстерності. Завдяки незламній силі духу, наполегливості й великій праці філософа-педагога від Бога українська наукова школа педагогічної майстерності з кожним роком ставала більш потужною, зростала кількість її послідовників.
В Україні й за кордоном І. Зязюн добре відомий своїми фундаментальними науковими пошуками: це і філософія освіти, і теорія і методика професійної освіти, і проблеми естетичного виховання. Ці та інші напрями знайшли глибоке розкриття в понад 550 публікаціях. Серед численних позицій – монографії, підручники, навчальні та навчально-методичні посібники для студентів педагогічних закладів освіти, аспірантів і докторантів, учителів та викладачів, статті, опубліковані в українських і зарубіжних часописах.
Мірилом цінності кожної з фундаментальних науково-педагогічних праць («Естетичний розвиток особи», «Естетичний досвід особи», «Основи педагогічної майстерності», «Педагогічна майстерність», «Краса педагогічної дії», «Педагогіка добра: ідеали і реалії»), високо поцінованих у науково-педагогічному світі, поряд з теоретичною глибиною і науковою актуальністю, є також міцний зв’язок з практичними потребами життя.
Плідну працю І.А. Зязюна як науковця й організатора досліджень у галузі професійної освіти, формування особистості та педагогічної майстерності вчителя відзначено урядовими нагородами, почесним званням «Заслужений працівник вищої школи УРСР» (1988), відзнаками Президента України – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (1998), орденом «За заслуги» ІІ ступеня (2003), «За заслуги» І ступеня (2011). У 1998 р. Американський біографічний інститут визнав Івана Андрійовича «Людиною року», найдостойнішою людиною, чиї фахові досягнення і праця служитимуть для натхнення сучасників і наступних поколінь.
Його нагороджено Золотою медаллю Спілки вчителів Польщі (2010), Срібною медаллю «Василь Зеньковський» (2011), він – Кращий освітянин року, Лауреат відзнаки «Засвіти вогонь» (2011), Лауреат премії Антона Макаренка (2010).
Наприкінці серпня 2014 р. Іван Андрійович відійшов в інші світи… Він спочиває з Богом у рідній Пашківській землі, де народився. Заповідав поховати його саме там, поряд із батьками…
На окрему увагу заслуговує діяльність наукової інституції, закладів вищої освіти щодо вшанування пам’яті про Івана Андрійовича Зязюна.
Національною академією педагогічних наук України, провідними вищими навчальними закладами було проведено Міжнародну науково-практичну конференцію «Наукова спадщина академіка Івана Зязюна у вимірах сучасності й майбутнього» (30-31 березня 2017 року на базі Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова), до роботи якої долучилися українські освітяни з різних регіонів України, науковці Інституту педагогіки Академії спеціальної педагогіки імені Марії Ґжеґожевської у Варшаві, члени Комітету педагогічних наук Польської академії наук, наукового педагогічного товариства «Польща – Україна», Громадської спілки «Українська асоціація освіти дорослих» та ін.
31 березня 2017 р. у с. Пашківка Ніжинського району Чернігівської області відбулося урочисте відкриття Меморіального музею-садиби Івана Андрійовича Зязюна Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
У вересні 2018 р. Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України присвоєно ім’я Івана Зязюна.
1 березня 2019 р. науково-педагогічна громадськість України вшанувала пам’ять визначного українського вченого, державного діяча, першого міністра освіти України, багаторічного директора Інституту педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, академіка Івана Зязюна, встановивши меморіальну дошку на будівлі по вул. М. Берлинського, 9, м. Київ).
Наукова спадщина академіка І. Зязюна – це філософсько-педагогічний скарб для подальшого розвитку освіти і педагогічної науки в Україні та інших державах. Цю спадщину маємо системно вивчати, узагальнювати, екстраполювати в освітню практику її конструктивні ідеї. Філософсько-педагогічні мрії й реальні дії видатного українського вченого народжували нові ідеї, концепції й методики, відкривали педагогічні таланти, сприяли й потужно сприятимуть педагогізації українського суспільства.